Викидаючи черговий блістер від вітамінів, я радію. Таке ж саме відчуття розслаблення, наповнення і радості виникає, коли я відправляю до смітника банку від горошку чи тунця, пляшку від шампуню, тюбик від зубної пасти, коли наповнюю і викидаю сміттєві пакети… Навіть коли мені вдається доносИти джинси до чогось схожого на реальну потертість, я радію. Мій цикл контакту з товаром завершився. Видихнули, можна гнати далі.
Наприклад, зубна паста. Передконтакт — ринок прощупує мене на потреби, мій мозок лоскочуть, підсовують тисячі білозубих голівудських посмішок на день. Контакт — тисячі варіантів зубної пасти на ринку, енергія росте, я йду в магазин; контактінг — тут енергія на піку, бо я купую, плачу гроші, забираю свою упаковку й несу додому. Постконтакт для мене найнудніший, тут енергія спадає і я стикаюсь з реальністю, з зубною пастою, яка не зробила мої зуби білішими на 3 тони за два тижні. В кінці циклу можу асимілювати свій досвід і викинути тюбик. Гештальт закрився. Я відбулась як споживач і можу легітимно запустити новий цикл споживання.
Культура створила мою потребу, показала її, задовольнила. Коли я викидаю чергову упаковку, здається, кажу “Я є”. Моє сміття — єдиний і беззаперечний доказ мого буття. Результат праці цифрового пролетаря. Я не будую, не ремонтую, не шию, не вирощую. Те, що я роблю — це якийсь цифровий продукт, який всюди і ніде. Який матеріальний результат моєї праці? Що я залишу після себе? Відремонтовані стіни в стилі лофт, аккаунт з надійним паролем і гірку сміття. Це буде моя піраміда Хеопса. Усипальниця мого життя, яка розкаже археологам майбутнього, якою я була: харчування людини епохи пізнього поліетилену, географія її життя, культура побуту, дозвілля, одяг, знаряддя праці.
Кавовий стаканчик розкладається за 30 років, соломинка для напоїв за 200, а зубна щітка вже за 500. Якщо я не переживу ядерну війну, то моє сміття точно ще буде. Я працювала і споживала, на початку ХХІ століття ми багато можемо собі дозволити. Нам є чим похвалитись. Ще 150 років тому пересічна доросла людина мала два костюми, робочий і для церкви, і одну пару взуття. Частіше міняли тільки спіднє. Скільки у вас є футболок? Джинсів? Мабуть, окрема куртка на кожен сезон? Якщо ви з золотого мільярду, то все це гарної якості і за доступну ціну. Старі колекції можна передати на гуманітарні потреби в країни третього світу і військових конфліктів. Нехай їх викинуть там. Крихти культури з панського столу. Блага не просочуються як крем через коржі соціальних прошарків. Їх дозовано змітають, коли вже наїлись. Якщо ви з Афганістану, Пакистану, України чи Індонезії, вас не запросять до спільного столу. C’est la vie. Вас навчать бути вдячними, коректними, купувати відбілюючу зубну пасту і любити своє сміття.
